нуль ендорфінів

Ніщо не перекриває біль. М’язи плачуть од гравітації. Мозок ‒ од графітації. А на таці вічно щасливий зовнішній світ підносить нове. Я сказав би «weck!» і їв би далі свій хліб – та я не мій дід. Ендорфіни я так просто не отримую. Навіть як крикну всьому світові «іди нахуй», у результаті – лише луна, яка відповіда: «і тобі х@й» (з дивною глухотою). Continue reading “нуль ендорфінів”